Вчителі мого життя
Знання – сила. Доброта – ще сильніше
«Ти для мене завжди будеш маленьким Андрійком…»- сказала сьогодні моя вчителька англійської мови Галина Федорівна пані Юрчук, коли я її вітав. А насправді інколи і хочеться лишатись маленьким…
Я ненавидів школу. І універ теж не дуже любив. Але і там, і там знаходилися люди, які не тільки навчили мене чомусь, а й ставилися до мене з любов’ю і турботою, які я ніколи не забуду. Шкода, що кільком з них сьогодні не додзвонився. А ще була художня школа – о, цю позитивну творчу атмосферу важко передати словами…)))
Читайте: День вчителя. Нема з чим вітати
Але, крім тих, хто у мене викладав, були люди (не професійні педагоги), котрі навчили мене багатьом важливим речам. Це мої вчителі життя:
Олег Ляшко – мій головний вчитель. Колись давно спитав у нього: «Як так круто виступати?», «Я не знаю» – відповідає Олег Валерійович. Він справді не знає. Це людина іншої нервової системи. У нього – Дар Божий. І як же це пояснити?.. Але ОВ навчив багато-чому іншому: ніколи не здаватись і не ламатись; тонкощам дипломатії на важливих переговорах; бути чесним і щирим зі своїми виборцями на 100%; не боятися своїх хороших ідей, які спочатку здаються божевільними і ще багато-чому.
Дмитро Корчинський – це перший відомий політик, з яким я познайомився. Людина фантастичного інтелекту. Він вчить не боятися і легко ділиться своїм історичним досвідом. Завдяки йому я зрозумів, що таке вулична політика. Це справжній філософ сучасності. Тонкий естет. Щоб зрозуміти, що Дмитро Олександрович собою являє – треба сходити разом із ним у картинну галерею і послухати його коментарі.
Лідія Черничук-Смик – мої перші вибори (2006 рік) були пліч-о-пліч із нею. Тендітна жінка, відчайдушності якої позаздрить більшість чоловіків. Завдяки її таланту, працездатності і відкритості я зрозумів, що таке вибори.
Микола Давидюк – мій ненабагато старший друг, який навчив мене по-справжньому вірити в себе. Це важливо.
Густав Водичка – він допоміг мені інакше подивитися на себе, бути реально вимогливим до себе і отримувати реальний кайф від того, що зробив краще, ніж міг раніше.
Володимир Костерін і Людмила Ярошенко – ці прекрасні люди дуже швидко вчать мислити масштабно, а не дріб’язково.
І ще багато класних людей, які мене чомусь навчили. Але ці – знакові.
Дякую. Інших слів немає.
