Март 20, 2013

Від ретроградства до профанації

Російсько-білоруський досвід спілкування зі ЗМІ та українські чиновники

Прем’єр-міністр Микола Азаров визнав на своїй прес-конференції, що дивиться російське телебачення. Також він порадив українським журналістам поставити супутники та його дивитися. А ми сподівалися, що хоча би кисельовський плювок навздогін «немов ошпареному Януковичу» трохи протверезить нашу владу і вона на мить відчує необхідність демократизації та євроінтеграції. Аж ні.

Фото: EPA/UPG

Кажуть брати приклад з росіян, що порівнюють Шевченка із Гітлером, та мабуть і з білорусів (нещодавно білоруське ТБ знов у радянському стилі знов розповіло про жахіття проживання на Заході, де «діти вимушені їсти пацюків»).

Наша влада ніяк не може відійти від радянського переконання про журналіста як про «писаку», котрий народжений лише для того, аби з собачою відданістю в очах старанно записувати сказане та згідно з «лінією партії» відтворювати генеральну думку в своїй газеті. Поняття «четверта влада» для них евфемізм, що не має права на існування. Хоч таки – має, бо в ХХІ столітті постінформаційних суспільств саме представлене вище мислення є ретроградним.

Хтось колись мені сказав: «Народи Центральної Азії дивляться на Москву, оскільки для них вона лежить на заході». Чому тоді наші політики оглядаються на схід, на Москву? Крамольно можливо, звучатиме, але не останнім чином через своє походження. Після наших парламентських виборів на одній з польських конференцій українцям закинули надмірну радикалізацію суспільства . Проте, важко уявити в тій же Польщі, аби одночасно прем’єр-міністр, міністр оборони та голова спецслужб походили з іншої держави. Тому поки що Москва для наших політиків залишатиметься взірцем, а російські ЗМІ, на думку політиків, мали би стати прикладом для наших.

Я был просто поражен тем, что такому событию, как юбилей академика Вернадского, не нашлось места в эфире большинства национальных телеканалов и на полосах газет. Возможно, случились какие-то другие события, которые перекрыли значимость юбилея мирового масштаба? Так нет же, в эфире все та же скандальность, скепсис, мелочность— Николай Азаров

Яскравим свідченням того, як влада комплексує з приводу присутності журналістів, стало введення практики відгороджувати чорною стрічкою журналістів від міністрів під час засідань Кабміну. 18 лютого на зустрічі з представниками громадських організацій, організованою Міжвідомчою робочою групою, директор Департаменту інформації та комунікації з громадськістю секретаріату Кабміну Сергій Нагорянський пообіцяв представникам від «Телекритики» (Наталія Лігачова), руху «Стоп цензурі!» (Наталка Соколенко) та «Репортерів без кордонів» (Оксана Романюк), що стрічка буде ліквідована протягом двох тижнів. Обіцянка залишилася цяцянкою, і стрічка залишилася до сьогодні, коли Азаров спробував віджартуватися, мовляв – не подобається чорний колір, зробимо червоний. А також повідомив, що зустрічі з журналістами тепер будуть за графіком. Оксана Романюк радше схильна – якщо вже залишати стрічку – то вже в чорному кольорі, – як символ теперішньої української демократії: «Ситуація навіть погіршилася, оскільки журналістам пересуватися будинком Кабміну під час засідань уряду, а графіки зустрічей виключають можливість оперативного реагування на надзвичайні події».

Бог із ним, з Азаровим, адже ж нас переконують, що росте заміна – «молодореформатори». Перший віце-прем’єр Сергій Арбузов, окрім того що прославився піаром власної персони на через замовні матеріали, сіті-лайти з обкладинками «Вісника податкової служби» та тижневика «Коментарі», тепер формує низку власних ЗМІ, що звісно активно заперечує. Проте навіть за стилістикою запитання від газети «Взгляд» (а її, поруч із телеканалом Business називають приналежною до холдингу Арбузова), можна уже судити, як слушно зауважив політоглядач Мілан Леліч, як саме ця газета «не належить» віце-прем’єру. А питання звучало так: «Чем вы гордитесь за время своей работы?», – майже як в часи благословенного розвиненого соціалізму. Тоді такі питання ставили передовим дояркам та комбайнерам. Тільки з ж пану Арбузову неповних 37, і він все ж таки не вивчав марксистсько-ленінської методології, а користається тим, що залишилося на поверхні: як не вірять чистій неправді – купити, як не купити, – залякати. Лишень в наш час стилістика районних газет зі звітами про надої викликає гомеричний регіт навіть у Білорусі, де вона виведена в ранг державної інформаційної політики.